Європейські аграрні асоціації вкотре заявляють про «загрозу» від українського експорту цукру. Нещодавно Financial Times із посиланням на експертів написала, що через імпорт із України ціни на європейському ринку падають, а заводи закриваються. Чи відповідають такі твердження дійсності, в ефірі Громадського радіо пояснила голова комітету з євроінтеграції Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Олександра Авраменко. 

За її словами, подібні заяви лунають від європейських виробників мало не щомісяця, і це своєрідний інформаційний фон, який супроводжує будь-який український аграрний експорт. «Ми постійно чуємо нарікання, що Україна знищує європейський аграрний сектор. Натомість він продовжує працювати і отримувати прибутки», – зазначила експертка.

Причина таких скарг криється у змінах торговельного режиму: після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Європейський Союз надав безмитний доступ до свого ринку для українських товарів через блокаду морських шляхів експорту з України, що стало єдиною можливістю для переорієнтації експорту багатьох українських товарів, зокрема й цукру, який у період 2022–2023 років Україна активно постачала до ЄС.

Європейський ринок цукру сам по собі нестабільний: виробництво залежить від кліматичних умов, сівозміни та інших факторів, тому щороку ЄС стикається з певними коливаннями. У 2022–2023 маркетинговому році, наприклад, недовиробництво цукру становило близько 2 мільйонів тонн. Цей дефіцит довелося компенсувати імпортом, який зріс до 2,3 мільйона тонн. Вже в наступному маркетинговому році обсяги виробництва зросли на 1 млн т, а тому обсяги імпорту скоротились до 1,4 млн т. Ідентичне відбулося і в 2024/2025 маркетинговому сезоні: виробництво продовжило зростати, зменшуючи необхідні обсяги імпорту для підтримки балансу споживання всередині ЄС. На цьому фоні український експорт дещо більше 1 мільйон тонн не виглядає чимось критичним, особливо враховуючи, що загалом країни ЄС імпортували за 2022-2024 роки понад 6,5 мільйона тонн цукру з третіх країнах.

«Якби Україна не поставила цей мільйон тонн за останні 3 роки, Європейський Союз його б імпортував із інших третіх країн. Це нормальна економічна логіка: якщо є попит, він буде задоволений», – підкреслила Олександра Авраменко. Вона також нагадала, що у роки, коли виробництво будь-яких аграрних товарів в Європі відновлюється, імпорт автоматично скорочується, а отже і частка українського експорту до ринку ЄС зменшується.

Окремо експертка звернула увагу на інформаційний аспект. Часто хвиля скарг від європейських аграріїв збігається з ключовими політичними моментами у відносинах Україна–ЄС. Нині саме триває процес погодження оновленої угоди про зону вільної торгівлі (ПВЗВТ), яка може набути чинності ще до кінця цього року. Серед іншого, оновлена версія угоди передбачає збільшення квот на українські аграрні товари, зокрема й цукор в порівнянні зі старою версією ПВЗВТ. Якщо у 2021 році квота на цукор становила лише 20 тисяч тонн, то нова угода може підняти цей показник до 100 тисяч тонн.

“Такі публікації у західних медіа можуть бути інструментом тиску на політиків у Брюсселі. Європейські виробники прагнуть довести, що їхня галузь перебуває у кризі, щоб відстояти для себе більш вигідні умови та обмежити доступ української продукції на ринок. Це своєрідний превентивний сигнал, мовляв, і так важко, а ви ще плануєте збільшити українські квоти, що, потенційно, в майбутньому може призвести до запиту до Єврокомісії на додаткову фінансову підтримку для європейських фермерів”, - пояснює Олександра Авраменко.

Таким чином, ситуація з українським цукром виглядає значно менш драматичною, ніж це намагаються подати у європейських асоціаціях. Україна лише заповнює частину попиту, який ЄС у будь-якому випадку задовольнив за рахунок імпорту з третіх країн. А скарги європейських виробників часто пов’язані не стільки з реальними економічними труднощами, скільки з політичними торгами та боротьбою за вигідні умови на внутрішньому ринку ЄС.